Кінець минулого і початок нинішнього року відзначився потужним фейсбучним мовосрачем, який вийшов навіть за межі онлайн-простору.
Причиною стала історія письменниці Лариси Ніцой - ось посилання на пост, який і спричинив вибух емоцій. Пізніше з'явився ще один пост (ось він), але і без нього резонанс події виявився достатнім.
Купа взаємних звинувачень (які чим далі, тим більше відходили від власне теми посту), емоції, супутні тексти - з обох боків, відфрендження за "неправильну" точку зору. Класичний український політфейсбук, одним словом.
Так-так, український, бо з обох боків цієї барикади стояли якраз україномовні. В принципі, і це теж класика - нічого нового, українці з давніх-давен полюбляють сперечатися і сваритися один з одним, аніж разом відстоювати свою позицію у боротьбі з ворогами. І можна було б навіть не звертати увагу на всю цю катавасію, якби не значимість теми, піднятої Ніцой в передноворічній метушні.
Читайте також: Повний ігнор смертоносцям. Хай самі давляться своїм лайном - Лариса Ніцой
Якщо звести все до схеми - то з одного боку бачимо позицію "Ніцой права, бо вона за українську мову", з іншого ж маємо аргумент "Ніцой неправа, бо хамка". Ці дві позиції, як кіплінгівські схід і захід, не зійдуться ніколи (це ж українці, не забувайте, їм простіше домовитися з ворогом - як Директорія скидала гетьмана за допомогою російських більшовиків - ніж між собою). Тому обговорювати те, чия позиція аргументованіша, чиї аргументи потужніші, чия потужність правдивіша і чия правда істин ніша - немає сенсу. Давайте поговоримо про інше.
Хтось десь в цьому бурхливому морі моментів написав одну дуже розумну річ. Звучить вона так - "реакція Ніцой неправильна не тому, що вона, можливо, хамська, а тому, що вона непродуктивна". Мовляв, треба тиснути не на продавців, які уперто ігнорують прохання україномовних покупців, а на контору в цілому, створюючи відповідний резонанс на вищому рівні. Оцей момент і варто обговорити.
По-перше, я не вважаю, що істерика на касі - це аж так непродуктивно.
Звісно, систему в цілому це не змінить - системи не міняються знизу, вибачте, якщо хтось у це вірив. Але сам по собі випадок, добре розкручений, може вплинути на свідомість низової ланки. Кому ж захочеться, аби тобі чимось кинули в обличчя, правда? А прецедент уже є. І він тут, поряд. Легше і безпечніше буде відреагувати і перейти на українську.
Втім, я прекрасно усвідомлюю, що таких буде дуже небагато. Люди, зокрема українці - істоти дуже інертні, чекати від них якихось миттєвих реакцій і змін було б просто безглуздо. У нас третій рік іде війна з Росією, а кількість адептів секти Братніх Народів досі величезна. Саме тому історії, подібні до Ніцой, можуть стати лише каталізатором чи якимось супутнім фактором. Основний удар по російськомовному простору має бути нанесений у зовсім іншій площині. У площині держави.
Зараз я наведу вам три яскравих приклади. Приклад перший - україномовний дубляж в кінотеатрах. Навіть недосконалий (російські фільми, наприклад, чомусь показували не з дубляжем, а із субтитрами), він відіграв свою роль. Люди звикли дивитися світове кіно українською. І індустрія кінотеатрів не вимерла, як прогнозували опоненти українізації, а живе і процвітає.
Приклад другий - квоти на радіо. Згідно із офіційними даними,
Немає коментарів:
Дописати коментар